Вже в золоті лани, і вітер кличе зорі до себе в бур’яни пограти в «ґулая». Вже змолотили хліб, і холодно надворі, і холодно в саду. Та не самотній я. Огонь твоїх очей задуманий і синій невпинно, п’яно п’ю. Й ясніє кожну мить проміння крізь вікно і тане на коліні заголенім твоїм... а листя шелестить... і стукаються в скло розвіяні краплини; я ж чую, як кричать далекі журавлі своє «курли, курли» одвічне і незмінне... а місяць нахиливсь і спить біля колін. І ось проснувся він, бліді цілує пальці, кладе рожеву шаль на стегна золоті — кохання тихий дар моїй маненькій Гальці, її цілує знов, цілує і летить на золоті лани, де вітер кличе зорі до себе в бур’яни пограти в «ґулая». Вже змолотили хліб, і холодно надворі, і холодно в саду... Та не ревную я. В. Сосюра 1923
Комментарии 5
Чтобы писать комментарии, пожалуйста авторизуйтесь или зарегистрируйтесьдо себе в бур’яни пограти в «ґулая».
Вже змолотили хліб, і холодно надворі,
і холодно в саду. Та не самотній я.
Огонь твоїх очей задуманий і синій
невпинно, п’яно п’ю. Й ясніє кожну мить
проміння крізь вікно і тане на коліні
заголенім твоїм... а листя шелестить...
і стукаються в скло розвіяні краплини;
я ж чую, як кричать далекі журавлі
своє «курли, курли» одвічне і незмінне...
а місяць нахиливсь і спить біля колін.
І ось проснувся він, бліді цілує пальці,
кладе рожеву шаль на стегна золоті —
кохання тихий дар моїй маненькій Гальці,
її цілує знов, цілує і летить
на золоті лани, де вітер кличе зорі
до себе в бур’яни пограти в «ґулая».
Вже змолотили хліб, і холодно надворі,
і холодно в саду... Та не ревную я.
В. Сосюра
1923